Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості:сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).
Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання».
Відомий психолог О. М. Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне — «Так мама сказала», «Так звелів тато».Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.
Батьки — головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина — провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства. Глибокий, постійний контакт з дитиною — необхідна умова виховання у будь-якому віці.
Вираз «діти — дзеркало сім’ї» дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших — навпаки, панує культ жорстокості.
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т. ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я — це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини — трудівника, людини — культурної особистості. Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка — найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живуть суєтно, поспіхом, вони переобтяжені буденними справами. Затьмарені економічними проблемами вони зовсім забули про дітей.
Хвилинку, дорослі зупиніться, не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини — там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте будучи на пенсії.
Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості:сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).
Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання».
Відомий психолог О. М. Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне — «Так мама сказала», «Так звелів тато».Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.
Батьки — головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина — провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства. Глибокий, постійний контакт з дитиною — необхідна умова виховання у будь-якому віці.
Вираз «діти — дзеркало сім’ї» дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших — навпаки, панує культ жорстокості.
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т. ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я — це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини — трудівника, людини — культурної особистості. Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка — найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живуть суєтно, поспіхом, вони переобтяжені буденними справами. Затьмарені економічними проблемами вони зовсім забули про дітей.
Хвилинку, дорослі зупиніться, не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини — там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте будучи на пенсії.