145 років тому народився педіатр Ернст Моро. Завдяки йому звичайний морквяний суп врятував тисячі життів, стало можливим діагностувати, наприклад, дитячий церебральний параліч, він відкрив лактобактерії і при цьому не отримав жодної значущої премії, а в наших краях про нього мало хто чув.
Страшно подумати, але лише півтора століття тому середня тривалість життя людини становила вдвічі менше, ніж зараз. Звичайно, це не означає, що наші предки доживали до 35‑40 років і вмирали від старості. Велика частина вкладу в цей показник на рахунку дитячої смертності. Дитині мало було з’явитися на світ, їй потрібно було дожити до повноліття. Але народилася людина, яка зробила це завдання простішим, — педіатр Ернст Моро.
Зараз ми б назвали Моро словенським медиком, оскільки він народився 8 грудня 1874 року в столиці сучасної Словенії, в Любляні. Але в ті далекі роки це було всього лише одне з міст Австро-Угорської імперії. І називалося місто по-іншому — Лайбах, столиця герцогства Крайна.
Втім, навчався Моро в справжнісінькій Австрії, в Граці. У 1899 році він отримав ступінь доктора медицини (та, що в США і Великобританії зараз називається буквами MD), в 1901‑1902 працював з великим Теодором Ешеріхія (тим самим, що відкрив бактерію Esherichia Coli — кишкову паличку), в Мюнхені в 1906 році отримав спеціалізацію педіатра, а двома роками пізніше став професором в Університеті Гейдельберга.
Саме в 1908 році він зробив найважливіше відкриття, яке змогли пояснити лише через століття. В ті роки дуже багато дітей помирало від діареї. Моро створив найпростіший рецепт, завдяки якому смертність дітей впала вдвічі, — звичайний морквяний суп. Півкіло моркви перетворюється на пюре, заливається літром води, приправляється трьома грамами солі і упарюється до загального обсягу в один літр. Все.
Тільки в 2002 році стало зрозуміло, що кислі олігосахариди, які утворюються в цьому супі і потрапляють в розчин з моркви, заважають бактеріям прикріплятися до слизової оболонки кишечника. Інше дослідження показало, що завдяки цим властивостям суп лікує навіть діарею, викликану бактеріями, стійкими до антибіотиків.
В принципі, вже цього вистачає для того, щоб пам’ятати Моро і бути йому вдячним. Однак на його рахунку і введення стерилізації дитячих пляшечок, і відкриття того, що діти, вигодувані молоком матері, набагато стійкіші до хвороб (набагато пізніше стало зрозуміло, що «природничників» захищають антитіла матері, на відміну від «штучного вигодовування»).
Саме Моро придумав «молоко Моро» для штучного вигодовування (вершки-борошно-масло-цукор). Саме Моро відкрив лактобактерії, що містяться в кисломолочних продуктах і показав їх користь. Саме він відкрив рефлекс, який присутній у дитини в перші місяці життя: якщо видати близько голови малюка різкий звук, то вона спочатку виставить ручки, розчепіривши пальці, а потім зведе руки разом, стиснувши їх. Якщо рефлексу немає — це ознака пошкодження або пригнічення центральної нервової системи. Саме за рефлексом Моро, а точніше, за його відсутності, можна, наприклад, запідозрити дитячий церебральний параліч.
Дивно, але при всіх своїх заслугах Моро прожив скромне життя, його було нагороджено преміями (дивно, але його навіть не номінували на медичного «Нобеля» жодного разу). Зате йому пощастило вижити в Третьому Рейху. Йому лише довелося піти в 1936 році з професорської посади в Гейдельберзі «за станом здоров’я» (насправді, через дружину-єврейку), але до 74 років свого життя він займався улюбленою справою. Великий педіатр до 1948 року працював лікарем приватної практики, відкривши педіатричну клініку на Моцартштрассе, будинок 10.
