#Букви запитали в освітньої психологині, викладачки, спеціалістки з психічного здоров’я, членкині Американської психологічної асоціації Ані Леоніли Іоселіані.
З дітьми потрібно говорити про все
Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.
Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.
Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці.
Поясніть, що таке війна
Насамперед поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.
Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою.
Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть.
Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.
Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною
Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором.
Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.
Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.
Потрібно промовити усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.
Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці.
Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни.
Не перекладайте відповідальність на дитину!
Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”.
Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною.
Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності.
Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень.
Обговоріть план дій на випадок війни з іншими дорослими членами сім’ї
Дуже важливо спілкуватися одне з одним, навіть якщо це дуже складно. Обговоріть з дорослими членами своєї сім’ї план дій, щоб потім бути готовими до розмови з дитиною.
Це як у літаку, коли в екстрених випадках випадають кисневі маски: спершу один з батьків має надягнути кисневу маску на себе, а вже потім – на дитину, щоб її врятувати. Спершу ми приймаємо рішення за себе, за сім’ю – і потім розповідаємо про це дитині.
#Букви запитали в освітньої психологині, викладачки, спеціалістки з психічного здоров’я, членкині Американської психологічної асоціації Ані Леоніли Іоселіані.
З дітьми потрібно говорити про все
Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.
Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.
Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці.
Поясніть, що таке війна
Насамперед поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.
Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою.
Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть.
Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.
Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною
Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором.
Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.
Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.
Потрібно промовити усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.
Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці.
Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни.
Не перекладайте відповідальність на дитину!
Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”.
Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною.
Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності.
Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень.
Обговоріть план дій на випадок війни з іншими дорослими членами сім’ї
Дуже важливо спілкуватися одне з одним, навіть якщо це дуже складно. Обговоріть з дорослими членами своєї сім’ї план дій, щоб потім бути готовими до розмови з дитиною.
Це як у літаку, коли в екстрених випадках випадають кисневі маски: спершу один з батьків має надягнути кисневу маску на себе, а вже потім – на дитину, щоб її врятувати. Спершу ми приймаємо рішення за себе, за сім’ю – і потім розповідаємо про це дитині.
