Кілька років тому я відвідав «майданчик пригод» в лондонському Холланд-парку. Майданчик був сповнений дерев для лазіння, мотузок для розгойдування й інших «небезпечних» штуковин. Я запитав у молодих людей, завідуючих майданчиком, чи багато дітей отримують тут травми, і вони відповіли: «Ні, тому що ми попереджаємо дорослих, що для них вхід заборонено».
Коли матерям дозволялося входити, вони постійно казали дітям: «Не роби того і не роби іншого, це занадто небезпечно». Дітей настільки дратували і принижували подібні заборони, що вони переймалися бажанням «показати, на що вони здатні», і намагалися з ходу видертися на занадто високе дерево або скористатися занадто складним атракціоном. Опинившись в небезпеці і чуючи крики матерів: «Ти впадеш, впадеш!», Вони невдовзі втрачали координацію і з тріском падали.
Тому керуючі майданчиком служителі відокремили невелику ділянку очікування, де мами могли посидіти і поговорити, але не могли бачити своїх дітей, поки ті користувалися майданчиком. З тих пір, сказали мені служителі, найсерйознішим пошкодженням було легке розтягнення сухожилля ноги. Залишені на самоті з майданчиком, діти дуже розумно підходили до питання, чим їм ризикувати, – хоча, щоб відчути пригоду, трохи ризику необхідно. Одночасно діти вчилися холоднокровності і зібраності в ризикованих ситуаціях.
