Уявні друзі дитини: 8 запитань, які найбільше хвилюють батьків

Часто дорослі дізнаються про уявних друзів дитини ненароком, коли вона починає розмовляти з кимось у порожній кімнаті, бере зайве печиво і сама ним не ласує або промовляється про свого уявного приятеля. Зазвичай така поведінка дитини непокоїть батьків. Однак чи справді невидимий друг — негативне явище?

Під час спілкування з дошкільниками їхні батьки і вихователі часто звертають увагу на те, що діти розповідають про осіб чи істот, яких немає серед їхнього оточення, іграшок тощо. Така поведінка притаманна дітям в усьому світі незалежно від матеріального дос­татку, звичаїв їхніх родин і зовнішніх чинників.

Хто такий уявний друг і які риси йому властиві

Уявний друг — персонаж, якого вигадала дитина, що є значи­мим для неї та існує в реальному світі протягом певного часового проміжку її вікового розвитку. Уявним другом може бути вигадана дитина чи дорослий, найчастіше тієї самої статі, що й дитина, а та­кож тварина або неіснуюча істота. Зазвичай дитина опікується сво­їм невидимим приятелем, грається з ним, а іноді навіть свариться.

Дитина може мати одразу кількох уявних друзів, нерідко — це група знайомих між собою вигаданих приятелів. Іноді дружба з од­ним уявним другом переходить у приятелювання з іншим.

Дитина наділяє уявного друга рисами людей зі свого оточен­ня й персонажів із мультфільмів, кінофільмів, казок, та найбіль­ше — власними характеристиками.

Чи розповідає дитина про свого друга

Іноді діти приховують від дорослих дружбу з уявним прияте­лем, проте зазвичай залюбки розповідають про нього, вигадують нові описові та сюжетні деталі. Поведінка дитини у такому разі за­лежить від:

• особливостей темпераменту;
• рис характеру, що формуються;
• впливу зовнішніх чинників і виховання;
• ступеня близькості з дорослими з найближчого оточення.

Яку роль відіграє уявний друг у розвитку дитини

Існування уявного друга — нормальний, проте необо­в’язковий елемент психічного розвитку дитини. Утім, якщо ди­тина вигадує друзів, то це свідчить про її емоційно-суспільний роз­виток, оскільки розмови з уявними приятелями дають їй змогу ліпше зрозуміти взаємини між людьми. Коли дитина уявляє і про­грає діалог із вигаданим співрозмовником, вона тренується ви­значати певне емоційне забарвлення ситуації, керувати власними емоціями. Завдяки спілкуванню з уявним другом зростає рівень комунікативних здібностей дитини: вона вчиться слухати співроз­мовника та відповідати на його запитання. А вигадування подій із життя уявного друга й деталізація його зовнішності, звичок, упо­добань та інших особливостей тренує пам’ять дитини.

Які емоційні потреби забезпечує уявний друг

Зазвичай уявний друг забезпечує емоційну потребу дитини у:

• прийнятті;
• близькості;
• співчутті;
• розумінні.

Для дитини такий досвід — важливий і корисний, оскіль­ки дає змогу втілюватись у роль друга, що згодом вона зможе ви­пробувати під час реальної взаємодії. Для сором’язливої дитини спілкування з уявним приятелем — безпечна форма реагування на невдачі або страхи, пов’язані зі взаєминами в реальному житті. А ще дитині, яка має уявного друга, легше адаптуватися до змін, пов’язаних, наприклад, із відвідуванням дитячого садка, пізніше — першої самостійної поїздки до літнього табору тощо.

У якому віці з’являється уявний друг

1,5-2 роки. Вигадування приятелів для дитини стає можли­вим завдяки символічному віковому етапу розвитку гри, що настає у віці півтора-двох років. Саме завдяки йому дитина може викорис­товувати під час гри іграшки та їхні елементи не за призначенням. А ще використовувати у грі предмети-замінники — пристосовува­ти для ігрових дій будь-який предмет, наприклад, використовувати ложку як літачок, банан як телефонну слухавку, коробку як гараж для машинки тощо. Згодом дитина може обходитися без жодних ігрових предметів й користуватися лише власними вербальними та невербальними вміннями, приміром вдавати лікаря чи ковбоя.

2 роки. Невидимий друг може виникнути в уяві дворічного малюка, та зазвичай це відбувається у старшому віці, коли дити­на вже акумулювала значний досвід спостереження за взаєминами дорослих. У трирічної дитини ускладнюється символічне мислен­ня, тож поява у цей період уявного приятеля свідчить про її гармо­нійний розвиток.

3-4 роки. Здебільшого уявні друзі з’являються у дитини на третьому-четвертому році життя. На це впливають різні чинники, зокрема розвиток символічного мислення та символічної гри. Три­валість такого приятелювання іноді становить два-три роки. Інко­ли дитина настільки прив’язується до своїх уявних друзів, що може контактувати з ними навіть під час навчання у початковій школі.

6-7 років. У шести-семирічному віці зміни в роботі цент­ральної нервової системи та нові умови життєдіяльності дити­ни — початок навчання, поява шкільних друзів, відвідування додаткових занять і гуртків — дають їй змогу практикувати вза­ємодію з іншими. Тобто старший дошкільник починає почувати­ся комфортно під час комунікації вже без такого раннього способу спілкування, як розмови з уявними друзями. Тому останні поступо­во зникають.

Зазвичай діти пояснюють собі та оточенню зникнення уявних друзів по-різному — утеча, від’їзд, загибель тощо. Що детальніші обставини зникнення вигаданого приятеля, то активніше фанта­зує дитина. Дитина починає активно використовувати свій твор­чий потенціал у нових напрямах і сферах діяльності, а її потребу контактувати задовольняє розширене коло знайомих та нові віко­ві навички.

Коли фантазування може бути симптомом

Педагоги і батьки мають вміти відрізняти наявність у дити­ни уявних друзів у межах, адекватних її віковому періоду розвитку, від, наприклад, галюцинацій, що можуть бути ознакою шизофренії.

Окрім спілкування дитини з вигаданим приятелем і особли­востей цієї творчої «взаємодії», про певні відхилення у дитини свідчать:

• лякливість;
• незвична поведінка — тривале споглядання стін, нав’яз­ливі рухи тощо;
• підвищений рівень чутливості до слухових подразників;
• споглядання неіснуючих, тобто невидимих для оточення предметів/осіб та їхній чіткий опис;
• утрата деяких набутих раніше вмінь;
• проблеми з концентрацією уваги.

Наявність цих симптомів може свідчити про дитячу шизофре­нію або бути наслідком збігу таких чинників:

• надчутливість до подразників;
• підвищений рівень чутливості до певних лікувальних за­собів та їх неправильне дозування;
• вживання продуктів, що негативно впливають на орга­нізм дитини.

Чи у всіх все однаково

Якщо дитина має затримку психічного розвитку, то уявний друг у неї може з’явитися у віці шести-семи років. Оскільки симво­лічність у грі такої дитини розвивається із запізненням, то і уяв­ний друг з’являється та зникає також пізніше.

Утім, деякі хвороби та особливості розвитку дитини унемож­ливлюють її здатність вигадувати уявних друзів. Діти з розладами аутичного спектра (РАС) або синдромом Аспергера не здатні фан­тазувати, бо не опановують символічний етап формування гри. Утім, відсутність уявного друга не свідчить про наявність у дити­ни РАС. Якщо дитина з підозрою на захворювання РАС має уявно­го друга (варто пересвідчитися, що вона не копіює поведінку іншої дитини), слід провести повторне діагностування, що дасть підста­ви або спростувати попередній діагноз, або встановити новий.

Що слід робити дорослим

Якщо дитина проявляє такі симптоми, дорослим слід звер­нутися до клінічного психолога та за потреби пройти медичне діагностування. Це дасть змогу виявити причину неадекватної поведінки дитини або підтвердити гіпотезу про наявність у неї психічного захворювання.

Марина Романюк,
практичний психолог, Київ