До Дня української писемності та мови

Нестор Літописець. Картина В.Васнєцова

Це свято було встановлене указом президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Цього року в Україні на державному рівні відзначатимуть 955 років преподобного Нестора Літописця – першого українського історика, видатного письменника та мислителя, ченця Києво-Печерської лаври. Відповідну постанову прийняла Верховна Рада України.

Дослідники вважають, що саме з Нестора Літописця і починається писемна українська мова. Це не тільки державне, а й церковне свято. Перший у сучасній українській мові твір, який відповідає візантійським першоджерелам, православні назвали акафістом Богородиці Холмській.

Преподобний Нестор Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

Найвизначнішою працею Нестора Літописця є “Повість минулих літ” – літописне зведення, складене в Києві на початку XII століття. Це перша в Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. “Повість минулих літ” була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

Характеризуючи велику працю Нестора Літописця, не можна обійти увагою і два його твори, які були написані перед появою “Повісті минулих літ”, – “Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба”, написане між 1081–1088 рр., та “Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Списане Нестором, мнихом того же монастиря” (бл. 1091). Головною ідеєю Несторового житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку смерть заради братолюбства, надали перевагу смерті, а це означає, що і сучасні йому князі, які потонули в міжусобицях, повинні були дотримуватися християнського правила братолюбства, яке є головною запорукою збереження єдності Русі. Що ж до іншого житія – преподобного Феодосія, то дослідники зазначають, що як агіографічний твір він викликає в наші дні почуття глибокого здивування і є “мистецтвом автора, із яким він зшиває цей килим строкатих та уривчастих епізодів життя Феодосія у зв’язаний і живий твір, у якому однаково дотримані внутрішні хронологія і велика точність”.

Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито “вторинність” української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI–IX століттях.

Одним з перших визначив засадничі етапи в розвитку літературної мови України Юрій Шевельов. Він виділяв періоди історії мови не з огляду на історію суспільних формацій. Його хронологія заснована лише на фактах зовнішніх, характері писемних фіксацій, з урахуванням наслідків суспільних подій та чинників, значущих в історії українського народу:

• VI, VIІ – ХІ ст. – протоукраїнська мова (до початку писемного періоду);
• середина ХІ – ХІV ст. – староукраїнська мова;
• ХV – середина ХVІ ст. – рання середньоукраїнська мова (від 1385 року, коли Литва і Польща стали однією державою, до 1574 року, коли був надрукований у Львові Апостол Івана Федорова);
• середина ХVІ – половина ХVІІІ ст. – середньоукраїнська мова (від Люблінської унії 1569 року – угода про об’єднання Польщі і Великого князівства литовського в єдину державу – Річ Посполиту);
• ХVІІІ ст. – пізня середньоукраїнська мова (від Полтавської битви 1709 року до видання Енеїди Котляревського 1798 року);
• кінець ХVІІІ ст. – сучасна українська мова.

Інтенсивне формування нової української мови дослідники пов’язують із другою половиною XVIII – XIX століттями. І в цьому процесі далеко не останнє місце належить письменству преподобного Нестора Літописця.

А. Ф. Нечипоренко, Л. М. Сидоренко, викладачі кафедри української мови, літератури та культури ФЛ