До уваги батьків!
Проводиться додаткова загальна вакцинація проти поліомієліту, у зв’язку з підвищенням захворюваності на поліомієліт.
Просимо вас поставитися до вакцинації відповідально та зберегти своїх дітей від хвороби!
Про небезпеку цієї хвороби, ви можете дізнатися у статті на нашому сайті.
Поліомієліт (дитячий спинномозковий параліч) — гостра вірусна інфекція, що характеризується ураженням нервової системи (переважно сірої речовини спинного мозку), а також запальними змінами слизової оболонки носоглотки й кишечнику. Для нього характерним є поліморфізм клінічного перебігу та висока інвалідизація.
У період до початку проведення вакцинації паралітичний поліомієліт був чи не однією з найзагрозливіших хвороб, оскільки вражав тисячі та десятки тисяч людей, головним чином дітей до 5 років, з яких близько 10% помирали, а 40% ставали інвалідами.
Хоча існують безперечні докази того, що поліомієліт існував ще в давні часи, перший достовірний його опис датується 1772 роком і пов’язаний із бібліографічними даними Вальтера Скотта, який захворів на паралітичний поліомієліт у віці одного року і на все життя залишився інвалідом. Саме поліомієліт став причиною інвалідності Франкліна Рузвельта, президента Сполучених Штатів Америки.
Навіть наприкінці 1980-х років щорічно у світі інвалідами внаслідок перенесеного поліомієліту залишалися близько 300 тисяч дітей. Незважаючи на те, що сьогодні 3 із 6 регіонів Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), зокрема і Європейський регіон, визнано вільними від циркуляції «дикого» поліовірусу, проблема поліомієліту не тільки не втратила актуальності, а, навпаки, набула ще більшого значення. Це пов’язане з наявним ризиком завезення «дикого» поліовірусу з тих територій, що досі залишаються ендемічними з цієї інфекції (Індія, Пакистан, Афганістан, Нігерія тощо), та за сприятливих умов — подальшого поширення серед населення країни.
Цілком очевидним є те, що для запобігання поширенню «дикого» вірусу необхідно підтримувати високий (не менше 95%) рівень охоплення щепленнями тих вікових груп населення, імунізацію яких передбачено чинним в Україні календарем щеплень, а саме наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006 року «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів».
Крім того, з метою не пропустити випадок поліомієліту, необхідно ретельно виявляти і обстежувати всіх хворих з гострими в’ялими паралічами. Саме чітке дотримання перерахованих вище заходів є основою запобігання повернення поліомієліту в регіони, вільні від циркуляції «дикого» вірусу.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудником захворювання є поліовірус, який за сприятливих умов може зберігатися в зовнішньому середовищі до 3—4 місяців, добре переносить заморожування, висушування, не втрачає життєздатності у фекаліях, стічних водах, залишається на овочах і в молоці.
Поліовірус гине під час кип’ятіння, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекційних засобів. Розрізняють три серотипи вірусу (типи 1, 2, 3). Найчастіше причиною захворювання є поліовірус типу 1.
Вірус може бути виділений зі слизової оболонки носоглотки хворих у гострій стадії хвороби, здорових вірусоносіїв, тих, хто одужує, а також із випорожнень хворих.
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ
У період до початку проведення щеплень єдиним джерелом інфекції була людина, особливо хворі з легкими й стертими клінічними формами. Кількість останніх значно перевищувала кількість хворих з клінічно вираженими формами поліомієліту.
Хворіли переважно діти до 10 років (60—80% захворювань припадає на дітей віком до 4 років). Механізм передачі збудника — фекально-оральний, але ймовірна також передача вірусу краплинним шляхом протягом 1-го тижня захворювання. Основним способом поширення інфекції був безпосередній або опосередкований контакт із хворим (через руки, носові хустинки, одяг, постільну білизну тощо).
На даний момент актуальною є проблема вакцино-асоційованого паралітичного поліомієліту (ВАПП), оскільки чинний календар щеплень передбачає отримання кожною дитиною віком до 14 років 4 доз оральної поліомієлітної вакцини. Це зумовлює поширення вакцинних поліовірусів серед населення та не виключає ризику виникнення ВАПП в осіб, яких не було вакциновано проти поліомієліту.
Введення двох перших доз інактивованої поліомієлітної вакцини (ІПВ) в З та 4 місяці дало можливість у подальшому запобігати ВАПП.
ПАТОГЕНЕЗ
Вхідними воротами збудника інфекції є слизова оболонка рота та глотки. Під час інкубаційного періоду вірус розмножується в епітелії та лімфоїдних утвореннях глотки й тонкого кишечнику, потім проникає в кров і досягає нервових клітин.
КЛІНІКА
Інкубаційний період триває в середньому 5—12 днів (від 2 до 35 днів). Перші симптоми захворювання проявляються підвищеною температурою, втомою, головним болем, нудотою, ригідністю м’язів шиї та болем у кінцівках.
Розрізняють дві форми поліомієліту: непаралітична та паралітична. Непаралітична форма перебігає у вигляді так званої «малої хвороби» (абортивна форма), яка проявляється короткочасною лихоманкою, катаральними (кашель, нежить, біль у горлі) та диспептичними явищами (нудота, блювота, рідкі випорожнення).
Усі клінічні прояви зникають зазвичай протягом кількох днів. Іноді за нею настає тимчасове поліпшення стану хворого зі зниженням температури, або хвороба одразу переходить у другу фазу — «велику хворобу», коли головний біль більш виражений і супроводжується болем у спині, кінцівках, підвищеною стомлюваністю м’язів. За відсутності паралічів хворий видужує. Препаралітична стадія триває протягом 1—2 тижнів.
У розвитку паралітичного поліомієліту (1-5% від усіх випадків захворювання в довакцинальний період) виділяють чотири стадії:
- препаралітична
- паралітична
- відновна
- стадія залишкових явищ.
Захворювання починається гостро зі значного підвищення температури тіла. Протягом перших трьох днів спостерігається головний біль, нездужання, нежить, фарингіт, можливі шлунково-кишкові розлади (блювота, розлади кишечнику).
Після 2-4 днів нормальної температури спостерігається її підвищення з різким погіршенням загального стану. У деяких хворих період апірексії може бути відсутнім. Температура тіла підвищується до 39-40°С, посилюється головний біль, з’являються біль у спині й кінцівках, виражена гіперестезія, сплутана свідомість та менінгеальні симптоми. Може спостерігатися зниження м’язової сили й сухожильних рефлексів, судомні посмикування, сіпання окремих м’язів, тремор кінцівок тощо.
Препаралітична стадія триває 3—5 днів. Поява паралічів зазвичай відбувається протягом кількох годин. Характерні в’ялі (периферійні) паралічі зі зниженням тонусу м’язів, обмеженням або відсутністю активних рухів, сухожильних рефлексів. Уражаються в основному м’язи кінцівок (частіше — ноги).
У деяких випадках розвивається параліч м’язів тулуба та шиї. Виділяють кілька форм паралітичного поліомієліту, залежно від переважної локалізації ураження нервової системи:
- спінальна (в’ялі паралічі кінцівок, тулуба, шиї, діафрагми);
- бульбарна (порушення ковтання, мовлення, дихання, серцевої діяльності);
- понтинна (ураження ядра лицьового нерва з парезами мімічної мускулатури);
- енцефалітична (загально-мозкові явища та осередкове ураження головного мозку);
- змішана (множинні осередки ураження).
Найбільш тяжкими ураженнями є параліч дихальних м’язів і діафрагми, ушкодження довгастого мозку, які призводять до важких розладів дихання й кровообігу. Частіше хворі гинуть від порушення дихання. Загалом паралітична стадія триває від кількох днів до 1—2 тижнів. Відновлення функцій паралізованих м’язів спочатку відбувається швидко, а потім сповільнюється. Відновний період може тривати від кількох місяців до 1—3 років. Стадія залишкових явищ характеризується стійкими в’ялими паралічами, атрофією м’язів, контрактурами та деформаціями кінцівок і тулуба.
ПРОФІЛАКТИКА
Першу безпечну й достатньо ефективну вакцину розробив Дж. Солк, вона складається з убитих вірусів усіх трьох імунологічних типів. Масова імунізація населення США парентеральною вакциною в 1954-1956 рр. сприяла зниженню захворюваності. А. Сейбін виготовив живу вакцину, яку можна вводити через рот. У СРСР на основі атенуйованих (ослаблених) штамів Сейбіна було розроблено власну вакцину.
Внаслідок широких наукових досліджень у 1958-1960 рр. було доведено її безпечність та ефективність, після чого розпочато широку імунізацію населення, що зумовило різке зниження захворюваності , а в окремих районах припинення її реєстрації. Інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ), яку застосовують у сучасний період, є безпечним та високоефективним препаратом, який сприяє формуванню довготривалої специфічної імунної відповіді. В Україні вакцину для профілактики поліомієліту введено в національний календар щеплень. Для перших двох щеплень у віці 3 та 4 місяців використовують ІПВ. Для усіх подальших щеплень — з 3-го по 6-те щеплення (5 та 18 місяців, 6 та 14 років) застосовують вакцину в краплях (оральна поліомієлітна вакцина, ОПВ).
За даними моніторингу, в Україні протягом 1999—2008 рр. ОПВ було щеплено понад 20 (20 370 130) мільйонів дітей. Місцевих реакцій не було зареєстровано, оскільки вакцина вводиться через рот, у вигляді крапель. Частота загальних реакцій коливалася в межах від 0,008 до 0,07%, із них сильних — від 0,0001 до 0,035%. За період 1999-2006 рр. після використання ОПВ було зареєстровано 17 випадків ВАПП, що становить 0,08 на 100 тисяч щеплених.
Протягом трьох останніх років випадки ВАПП не спостерігалися. Протягом 2001-2008 рр. вакциною ІПВ було щеплено понад 4 мільйонів дітей. Частота місцевих реакцій коливалась у межах 0,04-2,9%, сильних — від 0,0002 до 0,007%; загальних — у межах 0,0004-0,51%, з них сильних — 0,0001-0,004%.
Післявакцинальних ускладнень зареєстровано не було. За даними досвіду застосування вакцин проти поліомієліту в Україні та багатьох країнах світу, можна зазначити, що ці вакцини мають низьку реактогенність та високу імуногенність, що забезпечує захист дітей від цієї інфекції. Сам поліомієліт невиліковний, але йому можна запобігти, адже вакцинація проти поліомієліту може захистити дитину на все життя.