ПАМ’ЯТКА ПРО ПОЧУТТЯ
Злість
Злість найчастіше з’являється спонтанно, без видимої причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після несподіваного спалаху злості вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Насправді дитина перебуває у відчаї, що сама не в змозі впоратися з своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.
Що робити дорослим?
Так, саме батькам буває особливо важко в таких ситуаціях, але допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травми, а також специфічні спогади про втрату. Намагайтеся в такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить або погано вихована. Ця злість — прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже збагне, що ви розумієте її почуття і допомагаєте з ними справлятися. Ви також можете спробувати допомогти дітям зрозуміти, чому вони проявляють агресію і жорстокість в тій чи тій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість.
Жорстокість
Деякі діти молодшого віку в іграх бувають більш агресивними і жорстокими, ніж старші. Наприклад, вони б’ються, кусаються, штовхаються, серйозно ображають інших дітей і дорослих. Іноді жорстокість починається з проявів занепокоєння, збудження, які поступово наростають. Дитина поводиться все нахабніше, перестає слухатися і реагувати на заклики «заспокоїтися». Буває, що в грі вона знову і знову повторює пережите, таким чином намагаючись зменшити біль або змінити смертельний результат минулого. До того ж важливо пам’ятати, що багато дітей пережили таку травму, яка сильно перевершує їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Не маючи кращого способу подолати неприємні спогади і почуття безпорадності, дитина намагається опанувати свої почуття, як би «програючи» їх, перетворюючи страх і занепокоєння в жорстокість. Так вона почувається на мить впевненіше і сміливіше.
Що робити дорослим?
Заохочуйте грати, займатися спортом і допомагайте знайти вихід почуттям. Намагайтеся встановити довірливі відносини. Для цього не сваріть, але і не потурайте жорстокості. Не бійтеся говорити в таких випадках і про свої почуття: «Мене засмучує, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся дотримуватися однієї лінії в своїй поведінці. Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розсердився. Це нормально після того, що ми пережили. Деякий час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле». Будьте обережні зі своїми словами. Іноді дуже хочеться сказати: «бандит», «тугодум» або що-небудь у такому дусі. Але сказані близькою людиною різкі слова, оцінки можуть стати справжнім ярликом. Це тільки посилить травму і затримуватиме процесс «одужання».
Безсоння
Діти часто прокидаються від тихого звуку і довго не можуть заснути. Їхній сон переривчастий і сповнений кошмарів, а прокинувшись, вони почуваються втомленими. Невиспана дитина погано концентрується і часто буває роздратована. У найтривожніший час ви тимчасово можете спати з дитиною. Дайте їй зрозуміти, що ви поруч, а вона — у безпеці. Можливо, дитина буде швидше заспокоюватися, якщо ви просто обіймете її. Згодом у спокійній атмосфері обговоріть, коли саме ви повернетеся до звичного способу вкладання і сну. Щоб полегшити відвикання від вашої присутності, ви можете посидіти поруч з ліжечком, коли дитина засинає. Обов’язково попросіть, щоб вона говорила вам, коли знову стане страшно.
Смуток
Втрата когось або чогось важливого для людини викликає горювання (горе). Воно виражається в печалі, озлобленості, вині або жалю, тузі за померлими, пристрасному бажанні знову побачити втрачену близьку людину або свої улюблені речі, іграшки. Ситуації або обставини, що нагадують про втрату, навіть через роки можуть викликати емоції горювання. Це нормальні реакції, які можуть проявлятися по-різному в різних дітей і тривати роками. Хоча і хворобливе, особливо спочатку, горювання — це здорова реакція на втрату, яка свідчить про значущість втраченого. Згодом ці емоції стають менш гострими і наповнюються більш приємними спогадами про минуле.
Що робити дорослому
Поясніть різницю між тим, що вже сталося, і тим, що викликає спогади. Не втомлюйтеся говорити дитині про те, що йому нічого не загрожує: говоріть це стільки, скільки знадобиться. Захистіть дитину від перегляду новин про подію, так як це може викликати страх, що все знову повториться. Відповідайте на всі запитання, не дратуючись при цьому. Розкажіть, що відбувається і як ви працюєте над тим, щоб дитині знову не довелося пережити жахіття. Уникайте жахливих подробиць і пояснюйте будь-яку незрозумілу інформацію, яка може потривожити дитину.
Страх
Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати боятися того, чого не боялися раніше. Як правило, діти вірять в те, що їхні батьки — всюдисущі й всемогутні, а тому захистять їх від будьяких нещасть. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою непохитною. Без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, і безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви не винні: це вина пережитого горя.
Що робити дорослим?
Розмовляйте з дитиною про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Забирайся, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра — і він піде. Геть звідси!». Іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильніше. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує. Якщо небезпека все ж існує, розкажіть, що докладаєте багато зусиль, щоб її уникнути. Постарайтеся робити якомога більше позитивного разом, щоб відволіктися від тривожних думок.
(Інформація від ЮНІСЕФ)
