П’ятнадцятого лютого – свято Стрітення, в народі «Стрічання», «Громиця», «Зимобор», яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.
На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:
– Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.
– Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!
За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.
На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба.
У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, – весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.
При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше – Зима. “…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!” – каже Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” про зустріч літа з зимою.
В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”. Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.
Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.
За інформацією traditions.in.ua
